ДОСВІД ОРГАНІЗАЦІЇ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ В КИТАЇ
Анотація
У статті представлено досвід Китаю, визнаного одним із лідерів у сфері впровадження дистанційної освіти. Завданнями дослідження є висвітлення історії розвитку дистанційної освіти в Китаї, визначення особливостей та шляхів її ефективного впровадження. Методологічну основу становлять концептуальні положення порівняльної педагогіки, питання економічного розвитку в КНР, історичні аспекти розвитку китайської системи освіти, проблеми професійної підготовки вчителів у КНР, історія дистанційної освіти в Китаї. Наведено підходи, які окреслюють аспекти дистанційної освіти: 1) наявність географічної дистанції між учнем та вчителем (студентом або викладачем) у процесі навчання; 2) присутність нового типу освітньої комунікації, який обумовлений поділом процесів викладання та навчання в часі та просторі; 3) вивчення дистанційної освіти як нової технологічної форми навчання, що виникла в інформаційному суспільстві. Визначено три підходи до феномена «дистанційне навчання»: теорія індустріалізації, концепт відстані та характер освітньої комунікації. Застосовано такі методи дослідження як узагальнення та порівняння, які дозволяють вивчати зв’язки між різними підходами; метод класифікації понять; метод критичного мислення та метод прогностичного дослідження.
Акцентовано увагу на використанні масових відкритих онлайн-курсів (MOOC), які користуються попитом у КНР. Наведено переваги MOOC: відкритість, масовість та адаптивність. Окреслено труднощі щодо використання MOOC: відсутність особистісної взаємодії між викладачами та студентами; обмеженість обсягу та різноманітності навчальних ресурсів та справедливість системи оцінювання. Проаналізовано освітні платформи, які надають можливість організації MOOC: «XuetangX» та» iCourse». Новизна дослідження полягає у визначенні ефективних та перевірених засобів організації дистанційного навчання КНР, які можуть бути оперативно апробовані в українській системі освіти.