ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ

ІННОВАЦІЙНІ ПІДХОДИ ДО ОРГАНІЗАЦІЇ СПОРТИВНИХ ІВЕНТІВ У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ: ВІД ПЛАНУВАННЯ ДО РЕАЛІЗАЦІЇ

Маріонда І. І., Петрушко М. І. — пт, 22 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті комплексно проаналізовано впровадження інноваційних технологій у практику організації спортивно-масових заходів у закладах вищої освіти. Актуальність дослідження зумовлена потребою модернізації системи фізичного виховання в умовах цифровізації освіти та пошуку нових механізмів залучення студентської молоді до активної рухової діяльності. Визначено, що традиційні лінійні моделі планування «захід задля заходу» втрачають свою ефективність, поступаючись місцем динамічному проєктному менеджменту. Виокремлено та детально схарактеризовано три фундаментальні етапи інноваційного івент-менеджменту – інтелектуальне планування (із застосуванням Agile-методологій та хмарних сервісів), технологічну реалізацію (Event-Tech, стрімінг, цифрове суддівство) та постівент-аналіз (верифікація результатів через індекси залученості NPS та Engagement Rate). У роботі вперше запропоновано наскрізний алгоритм організації спортивного івенту як цілісної екосистеми, що поєднує фандрейзинг, SMM-стратегії та сучасний інструментарій медіа-супроводу. Особливу увагу приділено концепції «технологічного трансферу» – адаптації професійного спортивного обладнання та програмного забезпечення до умов університетського спорту. На основі проведеного дослідження доведено, що цифровізація змагального процесу дозволяє підвищити рівень залученості учасників і суттєво оптимізувати часові ресурси організаторів. Практичне значення результатів дослідження полягає в розробленні конкретних рекомендацій щодо організації заходів, що дозволяє формувати у студентів критично важливі м’які навички, цифрову грамотність та управлінське мислення, необхідні для успішної професійної реалізації на сучасному ринку праці.

Дата надходження статті: 17.02.2026 р.
Прийнято до публікації: 05.03.2026 р.
Опубліковано: 28.05.2026 р.

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕРЕРВНОСТІ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ ЯК УМОВА ПРЕВЕНЦІЇ І ПОДОЛАННЯ ОСВІТНІХ ВТРАТ

Мешко Г. М., Чикало І. О. — чт, 28 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті обґрунтовано значення безперервності освітнього процесу як ключової умови превенції та подолання освітніх втрат у сучасних кризових ситуаціях. Актуальність проблеми зумовлена тим, що в українському освітньому просторі освітні втрати набули системного характеру внаслідок поєднаного впливу пандемії COVID-19, повномасштабної війни, вимушеної внутрішньої та зовнішньої міграції здобувачів освіти, руйнування або пошкодження освітньої інфраструктури, перебоїв енергопостачання та нестабільного інтернет-зв’язку. З’ясовано, що освітні втрати виявляються не лише у зниженні навчальних досягнень, а й у розриві навчальних траєкторій, послабленні мотивації до навчання, звуженні можливостей педагогічної взаємодії та ускладненні доступу до якісних освітніх ресурсів. У статті безперервність освітнього процесу розглянуто не лише як організаційну характеристику функціювання закладу освіти, а передусім як умову збереження навчальної динаміки, змістової послідовності навчання, доступності освіти та стійкості освітнього середовища. Обґрунтовано, що ефективне забезпечення безперервності навчання потребує поєднання педагогічних стратегій, гнучких форм організації освітнього процесу і технологічних рішень, здатних підтримувати доступ до навчального контенту навіть за умов обмеженого або відсутнього доступу до мережевої інфраструктури.. Доведено, що педагогічний та інфраструктурний складники безперервності освітнього процесу потрібно розглядати в єдності, а автономні локальні рішення – як важливий інструмент збереження доступу до освіти в кризових умовах Зроблено висновок, що безперервність освітнього процесу є необхідною передумовою мінімізації освітніх втрат, підтримання навчальної активності здобувачів освіти та збереження цілісності їхньої освітньої траєкторії в умовах кризи.

Дата надходження статті: 04.02.2026 р.
Прийнято до публікації: 02.03.2026 р.
Опубліковано: 28.05.2026 р.

ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНО-ПІЗНАВАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ УЧНІВ З ПОРУШЕННЯМИ СЛУХУ НА УРОКАХ ФІЗИКИ

Слюсаренко М. А., Слюсаренко В. М. — чт, 28 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті актуалізовано проблему формування комунікативно-пізнавальної активності учнів з порушеннями слуху в процесі навчання фізики. Обґрунтовано, що сучасне навчання учнів із такими порушеннями має орієнтуватися не лише на забезпечення доступу до навчального змісту, а й на створення умов для повноцінної участі учнів у пізнавальній і комунікативній взаємодії. На основі аналізу вітчизняних і зарубіжних наукових праць окреслено основні напрямки дослідження проблеми навчання дітей з порушеннями слуху, зокрема в аспектах мовно-комунікативної підтримки, білінгвального підходу, адаптації освітнього середовища, психолого-педагогічного супроводу, дослідницькоорієнтованого навчання фізики, візуалізації та технологічної підтримки.
Уточнено сутність поняття «комунікативно-пізнавальна активність учнів із порушеннями слуху в процесі навчання фізики» як інтегративної характеристики освітньої діяльності, що поєднує мотиваційно-ціннісний, пізнавально-змістовий, комунікативно-інтерактивний та операційно-діяльнісний компоненти.
Визначено педагогічні умови її формування на уроках фізики, серед яких – забезпечення мовно-комунікативної доступності фізичного змісту, організація візуально структурованого освітнього середовища, залучення учнів до діалогічної взаємодії, експериментально-дослідницька побудова навчання та використання адаптивних цифрових засобів.
Представлено узагальнення типових труднощів учнів із порушеннями слуху у процесі навчання фізики та методичних шляхів їх подолання. Продемонстровано, що формування комунікативно-пізнавальної активності учнів із порушеннями слуху є важливою умовою підвищення результативності навчання фізики, розвитку навчальної самостійності, предметного мислення та включення учнів у спільну освітню діяльність.

Дата надходження статті: 27.02.2026 р.
Прийнято до публікації: 12.03.2026 р.
Опубліковано: 28.05.2026 р.

ОСВІТНІ МОБІЛЬНІ ЗАСТОСУНКИ У ФОРМУВАННІ ЕКОЛОГІЧНОГО СВІТОГЛЯДУ ЗДОБУВАЧІВ ОСВІТИ: СУТНІСТЬ, ОСОБЛИВОСТІ, ЗНАЧЕННЯ

Міронець Л. П., Толочко С. В. — чт, 28 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті здійснено комплексний теоретичний аналіз і наукове обґрунтування педагогічного значення освітніх мобільних застосунків у формуванні екологічного світогляду здобувачів освіти в умовах цифровізації освітнього процесу. Актуальність дослідження зумовлена потребою пошуку ефективних інноваційних інструментів, здатних забезпечити інтеграцію знаннєвого, ціннісного й діяльнісного компонентів екологічної підготовки, що відповідає сучасним проблемам сталого розвитку. На основі аналізу наукових джерел уточнено сутність освітніх мобільних застосунків як інтерактивного цифрового освітнього середовища, що поєднує функції подання навчального контенту, організації пізнавальної діяльності й забезпечення комунікативної взаємодії. У дослідженні визначено дидактичні особливості мобільних застосунків, зокрема інтерактивність, мультимодальність, адаптивність, можливість моделювання реальних екологічних ситуацій і забезпечення безперервності навчання. Доведено, що зазначені характеристики сприяють формуванню системного екологічного мислення, розвитку критичного аналізу й інтеріоризації екологічних цінностей. Обґрунтовано, що мобільні застосунки забезпечують ефективну реалізацію компетентнісного й діяльнісного підходів, оскільки створюють умови для активної участі здобувачів освіти в дослідницькій, проєктній і практикоорієнтованій діяльності. Особливу увагу приділено визначенню потенціалу мобільних застосунків як інноваційного інструмента цифрової освіти. Установлено, що їхнє використання сприяє інтеграції когнітивного, аксіологічного й поведінкового компонентів екологічного світогляду через поєднання теоретичних знань із практичним досвідом. Підкреслено, що ефективність їхнього застосування залежить від науково обґрунтованого педагогічного проєктування, відповідності змісту принципам екологічної освіти та забезпечення методичної підтримки освітнього процесу. Зроблено висновок, що освітні мобільні застосунки є перспективним засобом модернізації екологічної освіти, який забезпечує формування екологічносвідомої, відповідальної й діяльнісноактивної особистості. Окреслено напрямки подальших досліджень, зокрема розроблення моделей інтеграції мобільних застосунків в освітній процес і критеріїв оцінювання їхньої ефективності у формуванні екологічного світогляду здобувачів освіти.

Дата надходження статті: 04.03.2026 р.
Прийнято до публікації: 17.03.2026 р.
Опубліковано: 28.05.2026 р.

ОСВІТНІЙ КОМПОНЕНТ «ШКОЛОЗНАВСТВО» ЯК СКЛАДНИК ПРОФЕСІЙНОГО СТАНОВЛЕННЯ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ

Біницька К. М., Біницька О. П. — чт, 28 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті акцентовано на важливості вивчення освітнього компоненту «Школознавство» у процесі професійного становлення майбутніх учителів початкових класів. Узагальнено, що сучасний учитель початкових класів має бути не лише носієм знань, а й лідером освітніх змін, здатним ефективно організовувати та управляти освітнім процесом і взаємодіяти з усіма його учасниками.
Проаналізовано нормативно-правову базу України щодо формування управлінських компетентностей учителів та підкреслено значення інтеграції освітнього менеджменту в контексті включення освітнього компоненту «Школознавство» в систему підготовки майбутніх учителів початкових класів. Розкрито сутність управління школою як цілісного процесу планування, організації, керівництва та контролю, спрямованого на ефективне використання ресурсів і досягнення освітніх результатів.
Схарактеризовано зміст і завдання курсу «Школознавство» у Хмельницькій гуманітарно-педагогічній академії для спеціальності А3 «Початкова освіта» бакалаврського рівня вищої освіти, який забезпечує формування у студентів теоретичних знань і практичних навичок управління освітнім процесом, розвитку лідерських якостей, комунікативної компетентності, здатності до командної роботи та ухвалення управлінських рішень. Особливу увагу приділено практичній підготовці майбутніх учителів, зокрема під час педагогічної практики та проєктної діяльності, що сприяє застосуванню набутих знань у реальних умовах.
Висвітлено значення розвитку навичок взаємодії з усіма учасниками освітнього процесу, зокрема з батьками, громадськістю та освітніми партнерами, створення безпечного освітнього середовища та впровадження інновацій під час вивчення освітнього компоненту «Школознавство». Узагальнено, що впровадження освітнього компоненту «Школознавство» в підготовку майбутніх учителів початкових класів є важливим чинником формування їхніх управлінських компетентностей, що сприяє підвищенню якості освіти та ефективності функціонування закладів загальної середньої освіти.

Дата надходження статті: 02.03.2026 р.
Прийнято до публікації: 12.03.2026 р.
Опубліковано: 28.05.2026 р.

ІННОВАЦІЙНІ ПЕДАГОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ У ПРОФЕСІЙНІЙ ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ ВИКЛАДАЧІВ КРАФТОВИХ ХАРЧОВИХ ВИРОБНИЦТВ

Бурак В. Г., Волошин О. В. — чт, 28 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті здійснено комплексний теоретичний аналіз і наукове обґрунтування особливостей використання інноваційних педагогічних технологій у професійній підготовці майбутніх викладачів крафтових харчових виробництв. Актуальність дослідження зумовлена потребою модернізації професійної освіти в умовах цифрової трансформації, розвитку крафтової індустрії та посилення вимог до підготовки педагогічних кадрів нового типу, здатних поєднувати педагогічну, технологічну й виробничу компетентності. У процесі дослідження розкрито сутність інноваційних педагогічних технологій як системи методів, засобів і форм навчання, що забезпечують активізацію навчально-пізнавальної діяльності здобувачів освіти та формування їхньої професійної компетентності. Визначено ключові особливості застосування в підготовці майбутніх викладачів крафтових харчових виробництв, зокрема цифровізацію освітнього процесу, використання симуляційних технологій, кейс-методів, проєктного й проблемноорієнтованого навчання, а також інтеграцію освітнього й виробничого середовищ. Обґрунтовано, що інноваційні педагогічні технології здійснюють комплексний вплив на формування професійних компетентностей, забезпечуючи поєднання знаннєвого, практичного й ціннісного компонентів підготовки. Доведено їхню значущість у розвитку практикоорієнтованого мислення, яке виявляється в здатності аналізувати виробничі ситуації, проєктувати технологічні процеси та ухвалювати обґрунтовані педагогічні рішення. Окремо підкреслено їхню роль у формуванні готовності до педагогічної діяльності в умовах освітньо-виробничої інтеграції, що передбачає здатність майбутнього викладача ефективно поєднувати освітній процес із реальними технологічними практиками крафтового виробництва. У результаті дослідження визначено, що інноваційні педагогічні технології є ефективним інструментом підготовки викладачів крафтових харчових виробництв нового покоління, орієнтованих на інноваційність, практичну діяльність і цифрову компетентність. Перспективи подальших досліджень пов’язані з розробленням методичних моделей їхнього упровадження й критерійного оцінювання ефективності в освітньому процесі.

Дата надходження статті: 04.03.2026 р.
Прийнято до публікації: 20.03.2026 р.
Опубліковано: 28.05.2026 р.

ФОРМУВАННЯ ЦІННІСНОЇ ТА ГРОМАДЯНСЬКОЇ СВІДОМОСТІ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ ЗАСОБАМИ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА

Клепар М. В. — чт, 28 тра 2026 19:23:19 +0300

У статті здійснено теоретичний аналіз проблеми формування ціннісної та громадянської свідомості майбутніх педагогів засобами музичного мистецтва в умовах сучасних соціокультурних трансформацій, євроінтеграційних процесів і воєнних випробувань. Обґрунтовано, що ціннісна та громадянська свідомість майбутнього вчителя є важливою складовою його професійної компетентності, яка визначає здатність реалізовувати особистісноорієнтований підхід, виховувати морально зрілу, соціально відповідальну особистість учня та утверджувати засади громадянськості у педагогічній взаємодії. На основі аналізу сучасних наукових підходів розкрито взаємозв’язок гуманістичних цінностей, національно-патріотичного виховання, емоційного інтелекту та мистецької освіти у професійній підготовці майбутніх педагогів. З’ясовано, що музичне мистецтво має значний виховний потенціал у розвитку емпатії, моральної чутливості, відповідальності, естетичної культури та здатності до ціннісного осмислення дійсності. Визначено педагогічні умови ефективного формування ціннісної та громадянської свідомості майбутніх педагогів, серед яких – інтеграція музичного мистецтва в професійну підготовку, використання інтерактивних методів навчання, залучення студентів до волонтерських і соціокультурних практик, а також організація педагогічної діяльності, спрямованої на моральне й громадянське самовизначення особистості. Доведено, що музичне мистецтво є не лише засобом естетичного розвитку, а й важливим чинником формування ціннісних орієнтацій і громадянської зрілості майбутнього вчителя.

Дата надходження статті: 26.02.2026 р.
Прийнято до публікації: 11.03.2026 р.
Опубліковано: 28.05.2026 р.

МЕТАПЕДАГОГІЧНА РОЛЬ ВИКЛАДАЧА ІТ-ДИСЦИПЛІН В УМОВАХ ІНТЕГРАЦІЇ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ

Козловський Ю. М., Козловська І. М., Пайкуш М. А. — чт, 28 тра 2026 19:24:38 +0300

У статті здійснено теоретичне осмислення метапедагогічної ролі викладача ІТ-дисциплін в умовах інтенсивної інтеграції штучного інтелекту в освітній процес. Вихідним положенням дослідження є теза про те, що генеративні інтелектуальні системи докорінно змінюють функційну структуру педагогічної діяльності: пояснення навчального матеріалу, контроль результатів і навіть конструювання навчальних ситуацій дедалі частіше реалізуються за участі цифрових агентів. У такій ситуації традиційне розуміння ролі викладача як носія знань втрачає свою визначальність, натомість актуалізується потреба переходу до метапедагогічного рівня діяльності, що передбачає проєктування освітнього середовища як цілісної системи взаємодії людини, знання та технології. Обґрунтовано, що метапедагогічна позиція викладача ІТ-дисциплін полягає у свідомому конструюванні умов навчання, у межах яких штучний інтелект є не конкурентом, а співучасником пізнавального процесу. Показано, що за таких умов змінюється зміст ключових педагогічних функцій: трансляція знань поступається їх відбору та структуризації, контроль трансформується в перевірку здатності до критичного аналізу, а методична діяльність набуває характеру проєктування складних навчальних сценаріїв. Особливого значення набуває функція педагогічного супроводу, спрямована на підтримку мотивації, рефлексії та професійного самовизначення студентів. Виокремлено педагогічні умови реалізації метапедагогічної ролі: рефлексивне освоєння викладачем інструментів штучного інтелекту, дидактичне перепроєктування навчальних завдань, розвиток критичного ставлення студентів до результатів генеративних моделей, а також забезпечення етичнообґрунтованої взаємодії з цифровими системами. Запропоновано структуру метапедагогічної компетентності, яка охоплює рефлексивно-аналітичний, проєктно-конструктивний, цифрово-технологічний та етико-аксіологічний компоненти, що перебувають у взаємозалежності та формують цілісну професійну здатність викладача діяти в нових умовах. Доведено, що розвиток метапедагогічної ролі не заперечує традиційних засад педагогіки, а постає як їхнє змістове переосмислення і розширення. Такий підхід забезпечує збереження професійної ідентичності викладача та водночас відкриває можливості для продуктивного використання потенціалу штучного інтелекту в освіті.

Дата надходження статті: 09.02.2026 р.
Прийнято до публікації: 03.03.2026 р.
Опубліковано: 28.05.2026 р.

АНТИКРИЗОВЕ МИСЛЕННЯ ПЕДАГОГА В УМОВАХ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ: РОЛЬ МЕТАПІЗНАННЯ

Кузьменко В. В., Біла Л. В., Рідкоус О. В. — чт, 28 тра 2026 19:25:49 +0300

У статті розглядається проблема формування антикризового мислення педагога в умовах невизначеності сучасного освітнього середовища. Обґрунтовується значення метапізнання як ключового механізму усвідомленого регулювання мисленнєвих процесів, що сприяє ефективному ухваленню рішень, адаптації до змін та подоланню професійних проблем. Акцентовано увагу на тому, що в умовах інформаційного перевантаження, швидких соціальних трансформацій і кризових ситуацій педагог має володіти здатністю аналізувати власні когнітивні стратегії, оцінювати достовірність інформації, прогнозувати наслідки рішень та коригувати власну діяльність.
Визначено основні складові антикризового мислення педагога, зокрема рефлексивність, критичність, гнучкість і стратегічність мислення. Показано, що розвиток метапізнавальних навичок сприяє підвищенню професійної стійкості педагога, формуванню здатності до самоосвіти та ефективного управління освітнім процесом в умовах нестабільності. Окреслено перспективи використання метапізнавальних підходів у професійному розвитку педагогів.
У статті розглядається роль метапізнання як ключового механізму саморегуляції мислення та навчальної діяльності в умовах невизначеності сучасного інформаційного середовища. Проаналізовано сутність метапізнавальних процесів, їх значення для формування критичного мислення, здатності до ухвалення рішень і адаптації в умовах інформаційного перевантаження та швидких соціальних змін. Обґрунтовано, що розвиток метапізнавальних навичок сприяє підвищенню ефективності навчання, усвідомленню власних когнітивних стратегій та формуванню здатності до самостійного регулювання пізнавальної діяльності.
Окреслено основні педагогічні підходи до формування метапізнання в освітньому процесі, зокрема через рефлексію, проблемне навчання, міждисциплінарні зв’язки та розвиток навичок самооцінювання. Доведено, що метапізнання є важливим ресурсом особистісної стійкості та інтелектуальної гнучкості особистості в умовах невизначеності та динамічності сучасного світу.

Дата надходження статті: 11.02.2026 р.
Прийнято до публікації: 27.02.2026 р.
Опубліковано: 28.05.2026 р.

НАУКОВА ДИПЛОМАТІЯ ЯК ЗАСІБ ПРОСУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ НАУКИ ТА ОСВІТИ НА МІЖНАРОДНІЙ АРЕНІ

Слюсаренко Н. В. — чт, 28 тра 2026 19:27:45 +0300

У статті розглянуто потенціал наукової дипломатії як засобу просування національної політики у сфері науки та освіти на міжнародній арені.
Звернуто увагу, що термін «наукова дипломатія» нещодавно ввійшов до категорійно-поняттєвого апарату вчених усього світу як частина публічної дипломатії. Водночас учені почали обґрунтовувати неабиякі можливості наукової дипломатії, зокрема щодо зміцнення позицій будь-якої країни в міжнародному освітньому просторі.
Здійснено аналіз наукових досліджень зарубіжних та вітчизняних учених щодо наукової дипломатії та підсумовано, що майже всі вони датовані ХХІ століттям й охоплюють різні аспекти проблеми – її виникнення, трактування базових термінів, обґрунтування неабияких можливостей у спільному вирішенні вченими глобальних світових проблем тощо.
Акцентовано, що нині українські вчені, а надто молоде покоління науковців, більш ретельно опановують основи наукової дипломатії, а окремі виші України запровадили системне опанування здобувачами освіти широкого кола проблемних питань, які пов’язані з науковою дипломатією.
Наведено приклад Херсонського державного університету, де для здобувачів третього (освітньо-наукового) рівня вищої освіти від 2021 року введено освітній компонент «Сучасні освітні технології та наукова дипломатія», під час опанування якого аспіранти вивчають тему «Роль наукової дипломатії у розвитку і стабілізації міжнародних відносин у сфері освіти». Подано детальну інформацію з цієї проблематики.
Зроблено висновки, що наукова дипломатія має значний потенціал для просування національних інтересів України та зміцнення її позицій на міжнародній арені. Перспективи подальших наукових досліджень пов’язано з тим, як завдяки науковій дипломатії повернути на світову арену вектор, спрямований у бік України.

Дата надходження статті: 17.02.2026 р.
Прийнято до публікації: 05.03.2026 р.
Опубліковано: 28.05.2026 р.

ЦИФРОВІ ОСВІТНІ ТЕХНОЛОГІЇ ЯК ЧИННИК ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ В ЗАКЛАДАХ ПРОФЕСІЙНОЇ ТА ВИЩОЇ ОСВІТИ

Деренюк М. П. — чт, 28 тра 2026 19:29:18 +0300

У статті здійснено комплексне теоретичне дослідження цифрових освітніх технологій як ключового чинника підвищення якості освітнього процесу в закладах професійної та вищої освіти в умовах цифрової трансформації суспільства. На основі аналізу сучасних наукових підходів уточнено сутність поняття «цифрові освітні технології». Обґрунтовано доцільність їх розгляду як інтегрованої системи цифрових засобів, ресурсів і педагогічних методів, що забезпечують організацію та трансформацію освітнього процесу.
У дослідженні проаналізовано співвідношення понять «цифровізація освіти», «e-learning» та «blended learning», визначено їх ієрархічні зв’язки та функційне призначення у структурі сучасного освітнього середовища. Доведено, що цифрові освітні технології є системотвірним елементом цифрового освітнього середовища, забезпечуючи його гнучкість, адаптивність та орієнтацію на індивідуальні потреби здобувачів освіти.
Представлено результати емпіричного дослідження, спрямованого на визначення рівня використання цифрових технологій, оцінювання їх впливу на якість освітнього процесу та виявлення основних переваг і проблем їх застосування. Установлено, що цифрові технології сприяють підвищенню доступності освітніх ресурсів, індивідуалізації навчання, активізації пізнавальної діяльності та зростанню мотивації здобувачів освіти. Водночас виявлено низку проблемних аспектів, зокрема технічні труднощі, інформаційне перевантаження та недостатній рівень цифрової компетентності учасників освітнього процесу.
На основі отриманих результатів окреслено перспективи впровадження цифрових освітніх технологій, які полягають у формуванні цілісних цифрових освітніх середовищ, розширенні використання змішаного та дистанційного навчання, розвитку індивідуалізованих освітніх траєкторій, інтеграції інноваційних цифрових інструментів (зокрема симуляторів, адаптивних платформ, елементів штучного інтелекту), а також у підвищенні рівня цифрової компетентності учасників освітнього процесу та модернізації матеріально-технічної бази закладів освіти.
Узагальнено, що цифрові освітні технології є стратегічним чинником підвищення якості освіти, забезпечуючи її гнучкість, доступність, інноваційність і відповідність сучасним суспільним випробуванням.

Дата надходження статті: 03.03.2026 р.
Прийнято до публікації: 12.03.2026 р.
Опубліковано: 28.05.2026 р.

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ВПРОВАДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕМОЦІЙНОГО НАВЧАННЯ В ЗАКЛАДАХ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ

Жулінська Г. М. — чт, 28 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті здійснено теоретичний аналіз сутності поняття «організаційно-педагогічні умови» у контексті впровадження соціально-емоційного навчання (СЕН) в закладах загальної середньої освіти. Узагальнено наукові підходи до трактування понять «умова», «педагогічні умови» та «організаційно-педагогічні умови» (А. Алексюк, Б. Андрієвський, С. Висоцький, В. Манько, О. Пєхота), визначено їхню роль у забезпеченні ефективності освітнього процесу та запропоновано авторське визначення організаційно-педагогічних умов СЕН. Розкрито зміст соціально-емоційного навчання як цілісного освітнього підходу на основі моделі CASEL; на підставі комплексного аналізу 213 програм СЕН обґрунтовано його значущість для підвищення якості освіти та психологічного благополуччя здобувачів освіти. Критично осмислено застосовність моделі CASEL в умовах збройного конфлікту й визначено напрямки її адаптації до українського освітнього простору. Здійснено порівняльний аналіз шести вітчизняних і міжнародних підходів до класифікації педагогічних умов, що виявив ключові прогалини наявних підходів у контексті СЕН. На основі синтезу теоретичного аналізу та актуальних міжнародних досліджень виокремлено та науково обґрунтовано чотири ключові організаційно-педагогічні умови: інституціалізація СЕН як стратегічного пріоритету закладу освіти; розвиток соціально-емоційної компетентності педагога як обов’язкова передумова реалізації СЕН; травмоінформований підхід як системна рамка в умовах збройного конфлікту; системний доказовий моніторинг СЕН-компетентностей як механізм управління якістю впровадження.

Дата надходження статті: 09.02.2026 р.
Прийнято до публікації: 03.03.2026 р.
Опубліковано: 28.05.2026 р.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ З УДОСКОНАЛЕННЯ БІЛІНГВАЛЬНОЇ ОСВІТИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ

Лотфі Ґаруді Г. С. — чт, 28 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті розглянуто актуальну для сучасної педагогічної теорії та практики проблему вдосконалення білінгвальної освіти майбутніх учителів як одного з ключових напрямків професійної підготовки в контексті інтернаціоналізації вищої освіти, євроінтеграційних процесів в Україні та зростання мовного різноманіття в українській школі. Досліджено сутність білінгвального навчання як системного педагогічного явища, здійснено групування програм білінгвальної освіти за трьома базовими моделями, що традиційно виокремлюються в зарубіжній і вітчизняній науковій літературі, – програмою збагачення, яка орієнтована на додаткове оволодіння другою мовою без шкоди для рідної та передбачає симетричний розвиток обох мов як рівноправних інструментів пізнання; програмою переходу, що має компенсаторну природу і використовує рідну мову здобувача як тимчасовий ресурс для опанування мови більшості; програмою збереження мови, спрямованою на підтримку і розвиток мови меншини як культурно-ціннісного феномену в паралельному співіснуванні з мовою більшості. Порівняно їх цільові орієнтири, освітні результати та можливості застосування в підготовці українського вчителя. На основі узагальнення педагогічного досвіду виявлено й обґрунтовано систему з шести взаємопов’язаних педагогічних умов ефективного білінгвального навчання, а саме: обґрунтований вибір мови навчання; науково виправдана послідовність вивчення мов; збалансоване співвідношення часу, відведеного на вивчення кожної мови; аксіологічне забезпечення білінгвізму як ціннісна основа двомовної освіти; функційне співвідношення мов навчання з окремими предметами; оптимізація змісту навчальних програм. Спираючись на проаналізовані моделі та педагогічні умови, розроблено методичні рекомендації з удосконалення білінгвальної освіти майбутніх учителів, що об’єднують чотири взаємопов’язані напрямки: змістово-програмний, технологіко-методичний, аксіолого-культурологічний і кадрово-професійний. У межах кожного напрямку схарактеризовано його склад, сформульовано мету та описано конкретні шляхи реалізації в освітньому процесі закладу вищої педагогічної освіти. Запропоновані рекомендації мають практичне значення для проєктування освітньо-професійних програм, оновлення змісту методичної підготовки та вдосконалення моделей неперервного професійного розвитку викладачів закладів вищої педагогічної освіти.

Дата надходження статті: 09.02.2026 р.
Прийнято до публікації: 04.03.2026 р.
Опубліковано: 28.05.2026 р.

АНАЛІЗ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ STEM-КОМПЕТЕНТНОСТІ ПЕДАГОГІВ У ПІСЛЯДИПЛОМНІЙ ОСВІТІ

Лукичова Н. С. — чт, 28 тра 2026 19:34:25 +0300

У статті досліджено проблему розвитку STEM-компетентності педагогів як одного з визначальних складників професійної майстерності в умовах реалізації концепції «Нова українська школа». Актуальність дослідження зумовлена потребою подолання розриву між стрімким розвитком інновацій (ШІ, AR/VR) та готовністю вчителів до впровадження міждисциплінарного навчання. Теоретичний базис дослідження ґрунтується на аналізі фундаментальних праць вітчизняних та зарубіжних науковців, що дало змогу уточнити структуру професійного розвитку вчителя в умовах STEM-орієнтованого середовища. Проаналізовано нормативно-правове підґрунтя STEM-освіти в Україні та оновлений Професійний стандарт вчителя 2024 року.
У роботі розкрито питання інтеграції STEM-технологій з акцентом на інструментарій цифрової дидактики через реалізацію авторської програми «MATH-LAB 4.0: використання цифрових інструментів та STEM-технологій у професійній діяльності вчителя». На прикладі використання ГІС-технологій (ArcGIS) та штучного інтелекту продемонстровано можливості автоматизації підготовки вчителя до занять і формування дослідницьких навичок учнів. Висвітлено досвід упровадження освітніх ініціатив у закладах освіти Херсонщини. Проведено паралелі між світовими стандартами STEM-освіти та проблемами дистанційного навчання, що стоять перед українськими педагогами. Додатково розкрито потенціал імерсивних технологій як засобів створення адаптивного освітнього контенту.
У висновках підсумовано, що запропоновані інтерактивні технології та структурно-функційна модель сприяють розвитку технологічної грамотності, критичного мислення та адаптивності вчителів. Підкреслено роль регіональних центрів професійного розвитку та академій неперервної освіти як хабів інноваційного досвіду, що забезпечують системну підготовку вчителя в умовах воєнного стану та повоєнного відновлення.

Дата надходження статті: 09.02.2026 р.
Прийнято до публікації: 02.03.2026 р.
Опубліковано: 28.05.2026 р.

ІНТЕГРАЦІЯ ЛІНГВОКРАЇНОЗНАВЧОГО ПІДХОДУ У ВИКЛАДАННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ У ВИЩІЙ ШКОЛІ ЯК ЗАСІБ РОЗВИТКУ МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Швидка Л. В., Сливка Н. П., Рудакова Л. П. — чт, 28 тра 2026 19:36:03 +0300

У статті досліджуються теоретичні засади та методичні механізми інтеграції лінгвокраїнознавчого підходу у навчання іноземних мов у закладах вищої освіти. Актуальність зумовлена євроінтеграційним курсом України, інтенсифікацією академічної мобільності та запитом ринку праці на фахівців із розвиненою міжкультурною компетентністю. Мета – обґрунтувати педагогічні умови й методичний інструментарій розвитку міжкультурної компетентності засобами лінгвокраїнознавства у ЗВО. Уточнено співвідношення лінгвокраїнознавчого, соціокультурного та міжкультурного підходів: лінгвокраїнознавчий формує мовно-культурну основу, соціокультурний розширює її до поведінкових норм, міжкультурний надає рефлексивно-критичного виміру. Схарактеризовано чотирикомпонентну структуру міжкультурної компетентності (когнітивний, афективний, поведінковий, рефлексивний) на основі моделей Д. К. Дердорфф, М. Байрама та М. Дж. Беннетта. Систематизовано методи лінгвокраїнознавчої роботи у ЗВО (критичний дискурс-аналіз, корпусні дослідження, метод критичних інцидентів, рольові симуляції, дидактичний аналіз підручників) та педагогічні умови їх реалізації. Запропоновано чотири аналітичні кейси для різних профілів підготовки (філологія, журналістика, переклад, педагогіка) та рівнів CEFR (B2–C1). Обґрунтовано специфіку лінгвокраїнознавчої підготовки майбутніх учителів іноземних мов, що передбачає методичну рефлексію щодо передання культурного змісту учням. Зроблено висновок, що ефективна інтеграція підходу потребує системної реалізації й забезпечує формування критичної культурної обізнаності як вищого рівня міжкультурної компетентності студентів ЗВО.

Дата надходження статті: 12.02.2026 р.
Прийнято до публікації: 04.03.2026 р.
Опубліковано: 28.05.2026 р.

МОДЕЛІ УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ В ЗАКЛАДАХ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ В МІЖНАРОДНОМУ ТА ВІТЧИЗНЯНОМУ ВИМІРАХ

Жорова І. Я., Бєла О. В. — чт, 28 тра 2026 19:38:08 +0300

У статті здійснено аналіз міжнародних і вітчизняних моделей управління якістю в закладах загальної середньої освіти. Розглянуто ключові характеристики міжнародних моделей EFQM, IQMS та Baldrige Education, зокрема їх концептуальні засади, структурні компоненти та механізми оцінювання якості. Установлено, що зазначені моделі репрезентують різні види управлінської логіки – процесноорієнтовану, суб’єктнооцінну та результативно-аналітичну – і потребують адаптації щодо застосування у вітчизняному освітньому контексті.
На основі структурної декомпозиції моделей визначено їхні сильні боки та напрямки можливого використання в системі управління якістю закладу загальної середньої освіти. Обґрунтовано доцільність інтеграції процесної логіки управління, механізмів оцінювання педагогічної діяльності та аналітико-результативного підходу за умови їх адаптації до вимог внутрішньої системи забезпечення якості освіти та нормативного поля України.
Проаналізовано вітчизняні наукові підходи до управління якістю освіти, зокрема концепцію адаптивного управління, кваліметричне моделювання, системну інтерпретацію якості та модель державно-громадського управління, що забезпечують інтеграцію управлінських, педагогічних і соціальних аспектів функціювання закладу освіти. Установлено їхню методологічну узгодженість і практичну спрямованість щодо врахування освітньої специфіки, нормативних вимог та участі стейкхолдерів.
Узагальнення результатів дослідження дозволило визначити ключові принципи побудови інтегративної моделі управління якістю закладу загальної середньої освіти, серед яких – системність, адаптивність, орієнтація на результати, інтеграція внутрішніх і зовнішніх механізмів оцінювання, а також розмежування функцій розвитку й контролю. Доведено доцільність розгляду внутрішньої системи забезпечення якості освіти як базової платформи для конструювання такої моделі.

Дата надходження статті: 02.03.2026 р.
Прийнято до публікації: 16.03.2026 р.
Опубліковано: 28.05.2026 р.

МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ В ЗАКЛАДАХ ОСВІТИ УКРАЇНИ

Кан Ю. Б. — чт, 28 тра 2026 00:00:00 +0300

Актуальність дослідження зумовлена потребою підвищення ефективності державного управління розвитком фізичної культури і спорту в закладах освіти України в умовах освітньої реформи, децентралізації та зростання суспільного запиту на збереження здоров’я. Особливої ваги проблема набуває в контексті забезпечення сталого розвитку людського потенціалу та формування здорового способу життя молоді. Метою статті є теоретичне обґрунтування та аналіз механізмів державного управління розвитком фізичної культури і спорту в освітній сфері, а також визначення напрямків їх удосконалення з урахуванням сучасних випробувань.
Дослідження базується на системному підході до розгляду державного управління як цілісного багаторівневого процесу. Використано інституційний, функційний та структурно-логічний підходи, що дали змогу проаналізувати взаємозв’язки між суб’єктами управління, нормативно-правовим забезпеченням і практикою реалізації публічної політики. Методологічну основу становлять методи аналізу й синтезу, систематизації та узагальнення наукових джерел, порівняльний і абстрагування. На основі структурно-логічного методу розроблено узагальнену модель механізму державного управління.
У статті проаналізовано нормативно-правові, організаційні та фінансово-економічні механізми управління, систематизовано суб’єкти й об’єкти на різних рівнях, визначено ключові проблеми функціонування чинної системи. Запропоновано авторське бачення структури комплексного механізму та напрямки його вдосконалення з урахуванням сучасних соціально-економічних умов. Теоретичне значення полягає в поглибленні наукового розуміння змісту та структури механізмів управління, практичне – у можливості використання запропонованої моделі органами влади та закладами освіти під час розроблення програм розвитку фізичної культури і спорту.

Дата надходження статті: 16.02.2026 р.
Прийнято до публікації: 04.03.2026 р.
Опубліковано: 28.05.2026 р.

ПЕДАГОГІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ІГРОВОЇ ТА СПОРТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ПОДОЛАННІ ОСВІТНІХ І ГУМАНІТАРНИХ РОЗРИВІВ: МІЖНАРОДНА ПРАКТИКА «RIGHT TO PLAY»

Цибанюк О. О., Дарійчук С. В. — чт, 28 тра 2026 19:42:42 +0300

У статті здійснено комплексний педагогічний аналіз діяльності міжнародної організації «Right To Play» як провідної інституції, що використовує ігрові методики для соціальної інклюзії та захисту прав дітей у кризових регіонах світу. Обґрунтовано, що в умовах сучасних гуманітарних випробувань фізична культура трансформується з нормативної дисципліни на потужний ресурс «м’якої сили» та соціальної інженерії. На основі аналізу концептуальних доповідей ООН та Секретаріату Співдружності доведено, що цілеспрямована рухова активність є фундаментом для формування соціального капіталу. Особливу увагу приділено функційній ролі спортивних амбасадорів, які розглядаються не як маркетингові суб’єкти, а як «агенти змін» та соціальні медіатори. Виявлено, що залучення світової спортивної еліти дозволяє конвертувати атлетичний авторитет у дієвий інструмент гуманітарної дипломатії, що сприяє дестигматизації вразливих груп та подоланню освітніх розривів. У роботі деталізовано результати діяльності організації за 2024 рік, зокрема роль амбасадорів у визнанні ООН Міжнародного дня гри та успішну імплементацію програм інклюзивного навчання в Гані, Сенегалі, Руанді та Уганді. Доведено, що інтеграція ігрових модулів у національні освітні стандарти дозволяє ефективно вирішувати питання психосоціальної реабілітації, профілактики захворювань і гендерної рівності. Виокремлено ключові проблеми міжнародної спортивної співпраці, пов’язані з фінансуванням та розподілом ресурсів. У висновках наголошено на потребі адаптації верифікованого досвіду «Right To Play» для розроблення національних програм поствоєнного відновлення освітнього простору України та соціальної інтеграції дітей, постраждалих від збройної агресії.

Дата надходження статті: 18.02.2026 р.
Прийнято до публікації: 06.03.2026 р.
Опубліковано: 28.05.2026 р.

ЛІТЕРАТУРНА ОСВІТА В ШКОЛАХ УКРАЇНИ: МОДЕРНІЗАЦІЯ Й ВИКЛИКИ ЧАСУ (1990-ті – 2020-ті рр.)

Данилюк С. С. — чт, 28 тра 2026 19:44:10 +0300

У статті здійснено комплексний аналіз процесу модернізації літературної освіти в українських школах у період 1990–2020-х років із фокусуванням на впливі структурних реформ, технологічних трансформацій та кризових явищ. Основну увагу приділено таким аспектам: формуванню освітнього змісту й методів викладання, упровадженню культурологічного та компетентнісного підходів, інтеграції цифрових технологій, адаптації до пандемії COVID 19 і повномасштабної війни 2022 року, а також ролі літератури як інструмента національної та психологічної стійкості.
Проаналізовано контекст модернізації літературної освіти в рамках міграції від формального заучування до осмисленого читацького досвіду. Висвітлено невідповідність між кількісною насиченістю програм і відсутністю глибокого аналізу художніх текстів, що обмежувало розвиток критичного мислення в учнів. Упровадження концепції НУШ і компетентнісного підходу, зокрема в 5-7 класах, створювало умови для рефлексії, аналізування тексту, міждисциплінарних зв’язків, однак було часто декларативним із недостатньою методичною підтримкою.
Розглянуто роль цифровізації: мультимедіа й електронні ресурси суттєво збагачують рівень мотивації та інклюзивності, однак цифрова нерівність і недостатня підготовка вчителів залишаються стримувальними чинниками. Пандемія COVID 19 підтвердила цей розрив: ініціатива «Smart Kids» засвідчила, що без належного доступу до техніки й методичної підтримки дистанційне навчання було недостатньо ефективним і не компенсувало втрат у навчальному процесі.
Аналізуються проблеми війни: пошкодження понад трьох тисяч шкіл, масові переселення та перехід до онлайн- чи підземних форматів навчання, а також атаки на українську ідентичність через політику русифікації в окупованих регіонах. У відповідь держава впроваджує захисні заходи, зокрема заборону російських підручників та підтримку національного канону. У цьому трагічному контексті література є потужним засобом збереження національної ідентичності, психологічної підтримки та розвитку критичного громадянського мислення.
Стаття визначає такі ключові проблеми: формальний підхід до програмної насиченості, відсутність моделей профільного викладання, технологічний розрив, проблеми дистанційного навчання, руйнація інфраструктури та потреба психоемоційної реабілітації дітей. Водночас літературна освіта залишається важливим чинником культурного опору й формування стійкості.
Зроблено висновок про те, що модернізація літературної освіти в Україні є багаторівневим процесом, що вимагає не лише змістовного оновлення, але й системної методичної підтримки вчителів, технологічного забезпечення, а також поєднання освітніх, культурних і психологічних стратегій.

Дата надходження статті: 12.02.2026 р.
Прийнято до публікації: 05.03.2026 р.
Опубліковано: 28.05.2026 р.

ВИКОРИСТАННЯ НАОЧНОСТІ В КАБІНЕТАХ МАТЕМАТИКИ Й ІНФОРМАТИКИ (ДРУГА ПОЛОВИНА ХХ – ПЕРША ЧВЕРТЬ ХХІ СТОЛІТТЯ)

Кохановська О. В. — чт, 28 тра 2026 22:37:35 +0300

У статті здійснено комплексний історико-педагогічний і дидактичний аналіз використання різних видів наочності в кабінетах математики та інформатики в Україні у другій половині ХХ – першій чверті ХХІ століття. На основі архівних матеріалів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, нормативних документів Міністерства освіти і науки України, сучасних модельних навчальних програм і наукових праць українських та зарубіжних дослідників з’ясовано організаційні, змістові й методичні передумови еволюції шкільної наочності. Обґрунтовано, що розвиток наочності в предметних кабінетах відбувався в тісному зв’язку зі становленням кабінетної системи, модернізацією матеріально-технічної бази школи, зміною змісту математичної та інформатичної освіти, а також поступовою цифровізацією освітнього середовища. Установлено, що в 1950–1970-х роках переважала предметно-графічна наочність, представлена таблицями, схемами, кресленнями, плакатами, геометричними моделями та демонстраційними матеріалами. У 1980–1990-х роках посилилася роль технічних засобів навчання, що створило передумови для формування спеціалізованих кабінетів інформатики. На початку ХХІ століття відбувся перехід до цифрово-інтерактивної наочності, пов’язаної з використанням комп’ютерної техніки, мультимедійних ресурсів, електронних таблиць, алгоритмічних візуалізацій, цифрового моделювання та STEM-компонентів. Показано, що в кабінеті математики наочність насамперед сприяє конкретизації абстрактного змісту, розвитку логічного, просторового та функційного мислення учнів. У кабінеті інформатики вона має складнішу природу, оскільки є не лише засобом навчання, а й об’єктом опанування через алгоритми, інтерфейси, структури даних, цифрові процеси та візуалізацію інформації. Доведено, що ефективне використання різних форм наочності є важливою умовою підвищення якості навчання, формування предметної компетентності учнів і створення сучасного багаторепрезентативного освітнього середовища.

Дата надходження статті: 10.02.2026 р.
Прийнято до публікації: 02.03.2026 р.
Опубліковано: 28.05.2026 р.

ІСТОРИЧНИЙ АНАЛІЗ РОЗВИТКУ ФІЗКУЛЬТУРНОЇ ОСВІТИ ПІДЛІТКІВ У ЗАКЛАДАХ ШКІЛЬНОЇ ТА ПОЗАШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ

Приступа Є. Н. — чт, 28 тра 2026 22:38:24 +0300

У статті здійснено історичний аналіз розвитку фізкультурної освіти підлітків у шкільних та позашкільних установах України від кінця ХІХ століття до початку ХХІ століття. На основі аналізу наукових праць, педагогічних концепцій, нормативно-правових документів та освітніх практик різних історичних періодів узагальнено основні етапи становлення й трансформації системи фізкультурної освіти підлітків. Обґрунтовано актуальність дослідження в умовах зниження рівня рухової активності молоді, поширення малорухливого способу життя та потреби модернізації підходів до фізичного виховання в сучасному освітньому просторі.
Визначено, що формування засад фізкультурної освіти в Україні розпочалося наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття під впливом європейських систем фізичного виховання та розвитку національної педагогічної думки. Розкрито роль шкільної фізичної підготовки, спортивних товариств, молодіжних організацій, гуртків і секцій у формуванні інтересу підлітків до рухової активності. Схарактеризовано особливості інституціоналізації фізкультурної освіти у 1920–1930-х роках, її стандартизації та масовізації в середині ХХ століття, а також гуманізації й диференціації в другій половині ХХ століття.
Установлено, що наприкінці ХХ – на початку ХХІ століття відбувся перехід від нормативноорієнтованої системи фізичного виховання до особистісноорієнтованої та здоров’язбережувальної моделі, у межах якої особлива увага приділяється мотивації підлітків до занять фізичною культурою, розвитку навичок самоконтролю та інтеграції шкільної й позашкільної діяльності. Схарактеризовано сучасні проблеми розвитку фізкультурної освіти, зокрема вплив цифровізації, потребу інклюзивності та впровадження інноваційних оздоровчих технологій. Зроблено висновок про потребу подальших міждисциплінарних досліджень цієї проблеми з урахуванням сучасних суспільних потреб і тенденцій розвитку освіти.

Дата надходження статті: 12.02.2026 р.
Прийнято до публікації: 04.03.2026 р.
Опубліковано: 28.05.2026 р.

МОДЕРНІЗАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ У СФЕРІ ФІЗКУЛЬТУРНОЇ ОСВІТИ ПІДЛІТКІВ В УКРАЇНІ (КІНЕЦЬ ХХ – ПОЧАТОК ХХІ СТ.)

Проніков О. К. — чт, 28 тра 2026 22:39:06 +0300

У статті здійснено історико-педагогічний аналіз модернізаційних процесів у сфері фізкультурної освіти підлітків в Україні наприкінці ХХ – на початку ХХІ століття. Визначено соціально-освітні передумови трансформації системи фізкультурної освіти, зокрема реформування національної системи освіти після проголошення незалежності України, погіршення стану здоров’я дітей та молоді, зниження рівня рухової активності й актуалізацію проблеми формування здорового способу життя підростаючого покоління. З’ясовано, що в досліджуваний період фізкультурна освіта поступово трансформувалася із системи, орієнтованої переважно на фізичну підготовку та виконання нормативів, у багатокомпонентний педагогічний процес, спрямований на гармонійний фізичний, психічний і соціальний розвиток особистості підлітка.
Окрему увагу приділено аналізу нормативно-правового забезпечення модернізації фізкультурної освіти, зокрема законам України «Про освіту», «Про фізичну культуру і спорт», «Про загальну середню освіту», а також державним стандартам базової середньої освіти 2004, 2011 та 2020 років. Проаналізовано зміни у змісті фізкультурної освітньої галузі, які стосувалися посилення здоров’язбережувальної складової, упровадження компетентнісного підходу, розширення теоретичної підготовки учнів та оновлення форм фізкультурно-оздоровчої діяльності.
З’ясовано, що важливе місце у процесі модернізації фізкультурної освіти посідало формування в учнів мотивації до систематичної рухової активності, навичок самоконтролю фізичного стану, відповідального ставлення до власного здоров’я та культури здорового способу життя. Установлено, що поряд із традиційними уроками фізичної культури активного розвитку набули позакласні та позашкільні форми фізкультурно-оздоровчої роботи, спрямовані на підвищення рухової активності підлітків та їхнє фізичне самовдосконалення.
Доведено, що модернізаційні процеси у сфері фізкультурної освіти підлітків мали комплексний характер і поєднували педагогічні, соціальні, здоров’язбережувальні й нормативно-правові аспекти реформування освітньої галузі. Визначено їхній вплив на становлення сучасної компетентнісної моделі фізкультурної освіти в Україні.

Дата надходження статті: 27.01.2026 р.
Прийнято до публікації: 20.02.2026 р.
Опубліковано: 28.05.2026 р.

ПІДХОДИ ТА МЕТОДИ ВИКЛАДАННЯ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ ДЛЯ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ МОРСЬКИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ: ІСТОРИЧНИЙ ОГЛЯД

Рябуха І. М. — чт, 28 тра 2026 22:39:46 +0300

Це дослідження спрямовано на забезпечення всебічного вивчення різних підходів і методів, що використовуються в навчанні англійської мови як другої мови. Показано, що викладання мови має довгу, захоплюючу, але заплутану історію, в якій дебати про методи навчання та їх доцільність і ефективність розвивалися протягом багатьох десятиліть. Лінгвісти і вчені по всьому світу застосовували різні педагогічні підходи і методи для підвищення ефективності навчання англійської професійного спрямування. З огляду на появу англійської мови як глобальної мови, вкрай важливо окреслити широкий спектр підходів та методів, що використовуються в різних сферах викладання. Акцентовано, що в сучасному педагогічному ландшафті, який виступає за еклектичний підхід до навчання професійної англійської мови як іноземної, історичний погляд на ці підходи та методи є обов’язковим для оцінки їх актуальності у напрацюванні конкретних мовних навичок. Проведено широкий огляд помітних підходів, включаючи структурні та комунікативні підходи, а також відомі методології, такі як граматико-перекладний метод, прямий метод, аудіо-лінгвальний метод та інші.
Підкреслено, що кожен з різних методів зробив свій внесок з новими елементами і спробував вирішити окремі проблеми вивчення мови. Однак вони виводяться в різний історичний контекст, підкреслюють різні соціальні та освітні потреби і мають різний теоретичний розгляд. Огляд академічного дискурсу виявляє спектр педагогічних рамок, що підтримуються видатними науковцями та практиками, з урахуванням розвитку освітніх, комерційних та комунікативних особливостей, характерних для різних епох. Неоднорідність потреб студентів у оволодінні англійською мовою виключає прийняття єдиного методу навчання.
Зроблено висновок, що композитний або еклектичний педагогічний підхід, який об’єднує різноманітні підходи, методи і прийоми, виникає як прагматичне рішення, адаптоване до унікальних вимог та завдань окремих учнів.

Дата надходження статті: 16.02.2026 р.
Прийнято до публікації: 04.03.2026 р.
Опубліковано: 28.05.2026 р.

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ГІГІЄНИ ЯК ОДНОГО З КОМПОНЕНТІВ ФІЗКУЛЬТУРНОЇ ОСВІТИ ПІДЛІТКІВ У 30-Х РР. ХХ СТ.

Болотникова Т. Г. — чт, 28 тра 2026 22:41:51 +0300

У статті проаналізовано теоретико-методичні підходи до гігієни як одного з компонентів фізкультурної освіти підлітків у 30-х рр. ХХ ст. Визначено соціально-історичні передумови актуалізації проблеми збереження здоров’я молодшого покоління, зокрема високий рівень дитячої смертності, поширення інфекційних захворювань та низький рівень санітарної культури населення. З’ясовано, що в досліджуваний період гігієна розглядалася як важливий складник фізкультурної освіти та охоплювала питання раціонального харчування, організації режиму праці та відпочинку, дотримання кисневого режиму, створення належних санітарно-гігієнічних умов у навчальних закладах і житловому середовищі.
Окрему увагу приділено використанню природних чинників оздоровлення – сонця, повітря та води – як важливих засобів зміцнення здоров’я дітей і підлітків. Проаналізовано методичні рекомендації щодо організації сонячних і повітряних ванн, водних процедур, а також особливості їх застосування у процесі фізичного виховання.
З’ясовано, що вагоме місце в системі гігієнічного забезпечення фізкультурної освіти посідала сенсорно-моторна діяльність, яка розглядалася як важливий механізм та біологічна основа гармонійного фізичного розвитку особистості. Орієнтація на природні рухи, рухливі ігри, трудову діяльність і врахування вікових особливостей підлітків засвідчують комплексний характер підходів до фізичного виховання в досліджуваний період.
Доведено, що теоретико-методичні підходи до гігієни у 30-х рр. ХХ ст. мали комплексний характер і поєднували медичні, педагогічні та біологічні аспекти фізичного виховання. Визначено їхній вплив на подальший розвиток системи фізкультурної освіти підлітків.
Практичне значення роботи полягає в можливості використання отриманих результатів для подальших досліджень історії фізкультурної освіти, а також у процесі модернізації сучасних здоров’язбережувальних технологій у закладах загальної середньої та позашкільної освіти.

Дата надходження статті: 16.02.2026 р.
Прийнято до публікації: 04.03.2026 р.
Опубліковано: 28.05.2026 р.

ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ВИКОРИСТАННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У КАБІНЕТНІЙ СИСТЕМІ НАВЧАННЯ В ЗАКЛАДАХ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ТА ВИЩОЇ ОСВІТИ (КІНЕЦЬ 1990-Х РР. – ПОЧАТОК ХХІ СТ.)

Прокопів Л. М. — чт, 28 тра 2026 22:43:06 +0300

У статті здійснено історико-педагогічний аналіз використання інформаційних технологій у кабінетній системі навчання закладів загальної середньої освіти та вищої школи наприкінці 1990-х – на початку ХХІ століття. Розкрито особливості трансформації матеріально-технічного забезпечення навчальних кабінетів у контексті інформатизації освіти, зокрема впровадження комп’ютерної техніки, мультимедійних засобів, електронних освітніх ресурсів і програмного забезпечення навчального призначення. З’ясовано, що в умовах соціально-економічних змін та обмеженого фінансування розвиток кабінетної системи мав суперечливий характер, поєднуючи процеси модернізації з деградацією експериментальної складової навчання. Установлено, що для закладів загальної середньої освіти характерним був перехід від локальних комп’ютерних класів до нормативно визначених кабінетів інформатики та інформаційно-комунікаційних технологій навчання, а також поступове впорядкування використання цифрових ресурсів через механізми державної апробації. У вищій школі визначальними тенденціями стали розвиток дистанційної освіти, створення центрів дистанційного навчання, упровадження мережевих освітніх платформ, електронних навчально-методичних матеріалів і кредитно-модульної системи організації освітнього процесу. Обґрунтовано, що ефективність використання інформаційних технологій у кабінетній системі навчання залежить від комплексу педагогічних умов, серед яких – інтеграція цифрових і традиційних методів навчання, забезпечення дослідницької спрямованості освітнього процесу, підготовка педагогічних кадрів до використання ІКТ і модернізація матеріально-технічної бази. Сформульовано педагогічні умови ефективного використання інформаційних технологій, кожна з яких розглянута у взаємозв’язку з практикою впровадження, очікуваними результатами, ризиками та способами їх мінімізації, що дозволяє визначити перспективи подальшого розвитку кабінетної системи навчання в умовах цифровізації освіти.

Дата надходження статті: 12.02.2026 р.
Прийнято до публікації: 05.03.2026 р.
Опубліковано: 28.05.2026 р.

ОБЛАДНАННЯ ДЛЯ ФРОНТАЛЬНИХ РОБІТ ІЗ ПРИРОДНИЧИХ НАУК У ЗАКЛАДАХ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ (1959–2023 РР.)

Романов О. М. — чт, 28 тра 2026 22:43:49 +0300

У статті здійснено історико-педагогічний аналіз використання різноманітного обладнання для лабораторних робіт і практикуму з природничих предметів у закладах загальної середньої освіти України впродовж 1959–2023 років.
На основі аналізу масиву наукових праць і архівних матеріалів установлено, що історію розвитку навчального обладнання доцільно розглядати не як опис окремих приладів, а як еволюцію матеріально-технічної бази лабораторних і практичних робіт, природничого експерименту тощо. У ній відображаються зміни державної освітньої політики, навчальних планів, методики викладання, профілізації школи, вимог безпеки та стандартів освітнього середовища. З’ясовано, що визначальним було розгортання кабінетної системи, навчальних приміщень і базового їх оснащення, процесів типізації, технізації, профілізації та розширення спеціалізованого матеріально-технічного забезпечення, а за часів Незалежності все це зазнавало суперечливої трансформації в умовах економічних обмежень.
Звернуто увагу, що використання обладнання для фронтальних, практичних, лабораторних робіт в українській школі пройшло шлях від переважно уніфікованого випуску різноманітного обладнання за радянського періоду до використання в інтегрованому освітньому середовищі поєднання класичних приладів, цифрових технологій, мультимедійних засобів, приладів для вимірювання, моделювання і дослідницької діяльності. Підкреслено вагоме стратегічне значення навчального обладнання для розвитку особистісноорієнтованого, компетентнісного та STEM-орієнтованого навчання. Окреслено перспективи подальших наукових розвідок, які можуть бути пов’язані з визначенням засобів використання здобутого історико-педагогічного досвіду в умовах сьогодення.

Дата надходження статті: 19.02.2026 р.
Прийнято до публікації: 16.03.2026 р.
Опубліковано: 28.05.2026 р.

ЗАСОБИ ІНШОМОВНОЇ ПІДГОТОВКИ ЗДОБУВАЧІВ ТЕХНІЧНИХ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ (ПОЧАТОК ХХІ СТ.)

Сотер М. В. — чт, 28 тра 2026 22:44:28 +0300

У статті на основі аналізу передових досліджень виокремлено групи засобів іншомовної підготовки здобувачів технічних закладів вищої освіти України на початку ХХІ століття. Наголошено, що інтеграція цифрових ресурсів в освітній процес суттєво розширює можливості щодо інтенсифікації іншомовної підготовки здобувачів.
Підкреслено, що цифрові ресурси можуть бути дієвим освітнім інструментом лише за умови їхньої наукової достовірності, відповідності змісту професійній підготовці та методичній доцільності.
Зазначено, що використання електронних засобів інтернет-комунікації забезпечує не лише оперативний доступ до освітніх ресурсів, а й створює умови для реалізації безперервного інтерактивного зворотного зв’язку між усіма суб’єктами освітнього процесу, що підвищує ефективність навчальної взаємодії та педагогічної підтримки.
Серед сучасних засобів іншомовної підготовки здобувачів технічних закладів вищої освіти можемо виокремити такі групи: платформи, що є середовищем для представлення та навчання через відео, аудіоінформацію, інструкційні посібники, зображення тощо; платформи з інтерактивними матеріалами та вправами; сучасні засоби для обміну інформацією, переписки; хмарні сервіси для зберігання інформації; мобільні додатки – інструменти для обміну повідомленнями; соціальні мережі; блоги; інструменти для спільного використання матеріалів і файлів; інструменти для опитувань і тестувань; електронні словники – одномовні (тлумачні), двомовні та багатомовні (термінологічні); наукометричні бази даних; інструменти для спільної віртуальної демонстрації навчальної інформації та комунікативної взаємодії в режимі реального часу; інструменти для візуалізації навчальної інформації для всієї групи разом; віртуальні навчальні платформи для реалізації дистанційного навчання; інструменти для комунікативної онлайн-взаємодії та організації зворотного зв’язку між здобувачем і викладачем.

Дата надходження статті: 27.01.2026 р.
Прийнято до публікації: 17.02.2026 р.
Опубліковано: 28.05.2026 р.

РЕАЛІЗАЦІЯ ПОЛІТЕХНІЧНОГО АСПЕКТУ ФІЗИЧНИХ ЗНАНЬ З МІЖДИСЦИПЛІНАРНИМ ЗМІСТОМ В УМОВАХ КАБІНЕТУ ФІЗИКИ В ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ ЗАКЛАДАХ УКРАЇНИ ПОЧАТКУ XXI СТОЛІТТЯ

Шолохова Н. С. — чт, 28 тра 2026 22:45:04 +0300

У статті проаналізовано, як впливав політехнічний аспект фізичних знань на розвиток інженерного мислення та формування технічних навичок здобувачів освіти на початку XXI століття в загальноосвітніх закладах України. Наголошено на важливості вирішення проблеми підвищення якості шкільної фізичної освіти, створення високоефективного технічного оснащення кабінетів природничих дисциплін – основної бази для проведення політехнічного навчання та профорієнтаційної роботи. Акцентовано увагу на міждисциплінарному змісті політехнічних знань в умовах кабінету фізики.
Звернуто увагу, що в Україні на початок XXI століття накопичено неабиякий досвід реалізації принципу політехнізму під час вивчення фізики в загальноосвітніх закладах.
Наведено результати анкетування вчителів фізики, які підтверджують, що експериментальна діяльність в умовах кабінету фізики активізує інтерес здобувачів освіти до пізнання навколишнього світу та можливість вивчення фізичних процесів, а інтеграція предметів природничої освітньої галузі є важливим напрямком модернізації політехнічної освіти.
Зроблено висновки, що реалізація політехнічного навчання в освітньому процесі створює можливості для особистісного самовизначення та самореалізації здобувачів освіти, для здійснення профорієнтаційного вибору відповідно до їх інтересів, здібностей і нахилів.
Констатовано, що досвід, уже здобутий на початку XXI століття в загальноосвітніх закладах України щодо організації політехнічного навчання в умовах інтегрованого середовища кабінету фізики, включає такі складові: 1) демонстраційний експеримент – показ не лише явища, а й його технічного втілення (фотоефект, сонячна батарея); 2) лабораторний практикум – виконання робіт з елементами конструкторської діяльності; 3) позаурочна робота – моделювання та робототехніка. Цей досвід потребує ретельного вивчення в подальших наукових пошуках та широкого впровадження з урахуванням вимог і умов сьогодення України.

Дата надходження статті: 12.02.2026 р.
Прийнято до публікації: 06.03.2026 р.
Опубліковано: 28.05.2026 р.